Текст:Олень та сернятко

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к навигации Перейти к поиску

Олень та сернятко



Автор:
Болгарская народная









Язык оригинала:
Болгарский язык





Йшло стадо оленів та серн лісом. Вів їх найстарший олень.

От підійшли олені до рівного місця, і раптом одне сернятко кинулося до вожака.

– Стійте! – кричить.– Не ходіть туди! Зверніть в сторону. Позавчора я тут ледве не впав у яму. З того часу мисливці понарили ще ям. Бачите, скільки галузок згори накидано, щоб ми цих ям не помітили.

Зібралося все стадо до купи. Розсердився вожак, поглянув на сернятко і заревів:

– Скільки разів ми проходили цим місцем – нічого з нами не траплялось, а ти мене хочеш повчати, де нам іти!

– Ходімо, ходімо! – заревіли інші старі олені.– Чого чекаєш? Не звикли ми слухатись сернятка – нерозумного.

Поринуло стадо – і не встигло озирнутися, як передні олені в ями попадали. Решта кинулась у бік: побігла стороною.

– Правду сказало сернятко,– мовив один старий олень.– Як говориться: “Не того спитай, хто довго жив, а того, хто біду пережив”.